If you wish to translate a site on other language by means of "Promt", remember that a forum, a chat,
and personal messages in Russian and the Ukrainian language. Also some texts are badly translated
Як відомо, спочатку рух скінхедів був аполітичним, але окремі люди симпатизували лівим поглядам. Візьмемо хоча б те, що скінхеди чітко себе асоціювали з пролетаріями, з робітничим класом. Якщо спочатку – виключно з людьми, що займаються фізичною працею, то потім – з усіма людьми найманої праці. Їм була притаманна класова гордість, гордість за те, що вони нікого не обкрадають, не обманюють та чесно займаються своєю працею. Це, безумовно, було елементом лівої естетики. В своїх піснях (спочатку це була ска-музика, потім Oi!-музика, панк, хардкор) вони завжди наголошували на своєму робітничо-класовому походженні, протиставляли себе т.з. мажорам, державі, системі, поліції та засуджували расистські упередження (та ж ска-музика виникла як інтернаціональна). Проте не всі серйозно цікавилися політикою чи приймали участь у політичному житті, не ходили на мирні акції, мітинги; не голосували на виборах за якісь партії. Тому політичним рухом скінхедів назвати неможливо в тому сенсі, в якому вони виникли в кінці 60-их. Попри це, їм була близька ліва ідеологія. Потім, коли неонацистські партії серйозно взялися за політизацію скінхедів, коли виникли наці-скінхеди, які тотально суперечили принципам скінхед-субкультури та зазіхали на її основи, поглибилося протистояння в межах даної субкультури – між прихильниками автентичної субкультури та наці-скінхедами. Від субкультурного на початку, протистояння згодом перейшло на більш усвідомлений, політично-заангажований рівень. Якщо наці-скіни виникли десь в кінці 70-их років, то в той же період виникають і червоні скіни. Їх появу пов’язують з таким англійським гуртом як “Red Skins”, який грав сплав рокабіллі, соулу і кантрі (відносно легка музика, але їх слухали і панки, і скінхеди). Далі був такий гурт як “The Angelic Upstarts”, учасники якого відносили себе до скінхедів і мали чіткі ліві, соціалістичні та антифашистські переконання. Був ще ряд гуртів, які виникли в кінці 70-их, і які не припинили свого існування навіть по сьогоднішній день. Яскравим феноменом була англійська група “Red London”, що грала Oi! і почала асоціюватися в “масовій субкультурній уяві” з культурою червоних скінхедів. Це приблизно середина 80-их. В кінці 80-их в Америці з’явились осередки антифа-скінхедів, які однак не всі були лівими, і виникло таке угруповання як SHARP (з англ. скінхеди проти расових упереджень), які вели боротьбу проти фашизму. Виникли вони автономно від редскінів. І хоча вони ходили на одні концерти, мали майже однакові погляди на історію скінівської культури, проте не були одним і тим же. Якщо шарпи проголошували повернення до традицій і корінь скінхед-культури без фашизму і расизму, то ред-скіни теж за повернення до автентичної субкультури, але з додаванням ідей класової боротьби і соціалістичних переконань, що, безумовно, не суперечило цій субкультурі. А потім, в 1993 році, виникло таке угруповання як RASH (з англ. червоні та анархічні скінхеди), і це вже стало першим організованим об’єднанням червоних скінхедів. Туди входили як соціалісти, так і анархісти. На сьогоднішній день RASH є центральним об’єднанням, що координує діяльність червоних скінів по всьому світу. Цей рух став домінантним у середовищі ред-скінів, тому що він не мав упереджень з приводу ідеологічних переконань. Соціаліст, комуніст, анархіст – як би ти себе не називав – якщо ти маєш чіткі антифашистські, антикапіталістичні та антиглобалістські переконання, відносишся до субкультури скінхедів, то ти можеш бути учасником цього руху.
В Україні?
- В Україні це почалося з мене та моїх друзів, які симпатизували цій субкультурі. Ми сконтактували з червоними скінхедами з інших країн – Росія, Німеччина в першу чергу. Потім ми налагодили обмін продукцією (значки, атрибутика, музика) через знайомих. На даний момент ми маємо осередки ред-скінівського руху в Києві, Черкасах, Севастополі та у Львові. Всі ці люди є активними учасниками антифашистського та ліворадикального молодіжного руху. Хоча на даний момент частка лівих скінхедів в загальному лівому антифа-русі не є значною.
Де найактивніші?
- Традиційно червоні скінхеди були дуже чисельними в Італії, тому що відсоток лівої молоді там дуже відчутний. Це пов’язано в тому числі і з феноменом “червоних бригад”, які досі асоціюються з ліворадикальним романтизмом, боротьбою проти фашизму і несправедливості системи. В Німеччині кількість червоних скінхедів достатньо висока. Також Франція, Іспанія, Англія традиційно вважаються країнами із поширеним редскінівським рухом. Практично в усіх країнах Західної Європи червоних скінхедів досить багато, це пов’язано зі сформованими лівими традиціями в цих країнах. Вони випускають свої зіни (від англ. magazine) – самвидав, там існує великий відсоток редскінівських гуртів. Це “Banda Bassotti” (італійська група, яка грає ска), “Los Fastidios” (вони все ж таки називають себе шарпами, але завжди і в усьому підтримують рашів, і симпатизують лівим ідеям, тому раші теж вважають їх своєю групою), NO RESPECT, гурт “A.C.A.B.” (з Малайзії, де теж є багато червоних скінхедів). Якщо говорити про регіональність цього руху – це знову ж таки Західна Європа (там дуже великий відсоток “просто” антиглобалістів, анархістів, антифашистів, тому ця субкультура має там дуже сприятливий ґрунт для розвитку), багато країн третього світу в Латинській Америці, Азії (зокрема Малайзія, Індонезія і Туреччина). Рух червоних скінхедів зараз розповсюджений практично у всьому світі.
Яка ідеологія?
- RASH не є об’єднанням з чіткою ідеологічною монополією. Тут ніхто не акцентує увагу на особистих переконаннях, об’єднує всіх діяльність на ґрунті антифашизму, антикапіталізму та розповсюдження субкультури скінхедів. Цікаво, що на території СНД існує чітке несприйняття радянського досвіду, моделі радянського комунізму. Червоні скінхеди, як і ліваки, анархо-панки, схиляються до синтезу анархізму і соціалізму (називають це по-різному – неомарксизм, анархо-комунізм, і т.п.). В країнах третього світу часто схиляються до авторитарних комуністичних переконань. Відповідно, між прихильниками та противниками авторитарної моделі виникають суперечності та конфлікти. Українські редскіни схиляються все ж таки до неавторитарного соціалізму.
Отже, детальніше про відмінності червоних скінів від наці-скінхедів та традів (від англ. traditional skinheads) в плані одягу та музики.
- Не сказав би, що в субкультурному відношенні є суттєві відмінності. В манері одягу відмінностей практично немає. Щоправда, наці-скінхеди одягаються більш консервативно, присутні елементи мілітарі. Тради переважно формують свій стиль в рамках модівського та скінхед-фасону. Червоні скінхеди і шарпи одягаються абсолютно по-різному і є більш відкритими в плані естетики, що дозволяє їм комбінувати різні стилі. Тому за одягом червоні скінхеди можуть відрізнятися не тільки від однієї країни до іншої, а й від одного скінхеди до іншого. Ми цілком дружні до представників інших субкультур, будь то скашники, репери, металісти чи панки. Французькі червоні скінхеди взагалі створили свій мультикультурний феномен, тому що традиційно вони суміщали елементи скінхедів, реперів, прихильників музики сайкобіллі. В музичному відношенні – ті самі особливості (музика більш відкрита для інших субкультурних вливань). Традиційно музикою червоних скінів, шарпів та традів є Oi!, ска, хардкор, скінхед-реггі, соул та ін. стилі. У “white power скінхедів”, яких ми називаємо бонхедами (від англ. Bonehead – тупоголовий), все набагато обмеженіше, вони не сприймають музику ска, реггі, панк. Хоча багато хто з них слухає ту ж афро-карибську музику, і таким чином протирічить своїм особистим переконанням, визнаючи її музикою негрів,. Слухають, тому що подобається. А так – white power рок, NSBM (націонал-соціалістичний блек метал), метал, RAC і т.д.
А що спільного?
- Лисі голови Зовнішній вигляд – так, але насправді всередині, в серці та наших головах, ми дуже різні. Спільним є також несприйняття пацифізму, певна жорсткість, крутість цього стилю. Втім, підкреслю, що нацизм не заперечує філософію насильства, і завжди скочується до того, що насильство є об’єктивно-необхідним і має бути присутнім в кожному суспільстві – в формі підпорядкування, ієрархія, репресії, утисків з боку тоталітарної держави. Якщо в фашистській ідеології насильство – це ключовий елемент, то в нас це в першу чергу самозахист. Але ми віримо, що суспільство може існувати без насильства, підкорення та пригноблення.
А пиво?
- Пиво, на рівні з футболом і ска, завжди було невід’ємними атрибутами скінхедства. В той же час є багато скінів, які взагалі відмовляються від вживання алкоголю та називають себе straight edge skins (sXe-skins). Багато учасників антифашистського руху, не тільки скіни, в Україні називають себе straight edge та відмовляються від вживання всіх наркотиків, будь то тютюн, алкоголь чи інші. Але нацисти експлуатують і цю субкультуру в свої цілях. Бонхеди вважають, що straight edge – це лише не пити, не курити, не вживати наркотики, хоча насправді це досить складна структурна субкультура, яка має певне філософське осмислення, яке корінням йде в антифашизм. Стрейтейджери завжди пропагували нонконформізм, несприйняття упереджень, і свободу вони бачили як волю від усіх легальних та нелегальних наркотиків, так і волю від упереджень, свободу мислення. А расизм, сексизм і є упередженнями, проти яких стрейтейджери виступали.
На тобі зараз одяг фірми Lonsdale. Цю саму торгову марку полюбляють нацисти.
- Так, носимо ми практично одні і ті ж фірми одягу – Lonsdale, Doc.Marten’s. Але нацисти не знають таких цікавих фактів, що, наприклад, Lonsdale після обвинувачення їх у расизмі провели благодійну акцію – виділили значні кошти на допомогу дітям Африки. Та ж фірма Doc.Marten’s, що виробляє прикольне взуття, яке полюбляють нацисти, також відраховує певну частину своїх прибутків на діяльність англійської організації “Antifascist Action”. Тож важко сказати, що є т.з. “праві” торгові марки, про які фашисти кажуть, що це “наші”. А деякі, як бачимо, ще й чітко відмежували себе від фашистів.
Як з приводу присутності дівчат в субкультурі?
- Відсоток дівчат, які називають себе skinhead girls, – дуже незначний. Є дівчата, які просто тусуються зі скінхедами, ходять на всі концерти, переймають в чомусь їх стиль життя. Втім варто сказати, що це чоловіча субкультура.
Коли і чому ти потрапив у рух червоних скінхедів?
- Асоціювати себе з цим рухом, цією субкультурою я почав ще приблизно 4 роки тому. В той час багато моїх друзів, з якими я кожен день спілкувався, підсіли на т.з. “нацистську моду”. Вони цікавилися наці-скінхедами, цією музикою і стилем одягу, вони бачили себе в цій діяльності, хотіли бити імігрантів, представників інших субкультур і я розумів, що це не дуже добре. Від початку своєї ідейної еволюції я симпатизував авторитарним комуністичним ідеям – сталінізму, тому що інших лівих ідеологій я тоді не знав. Я розумів, що суспільство соціальної справедливості – це добре, що фашизм – це погано, але тільки потім мені стало зрозуміло, що різниця між сталінізмом і фашизмом взагалі відсутня, що це два жорстокі тоталітарні режими, які взагалі не рахуються з думкою народу. Від сталінізму, т.з. “червоного фашизму” і націонал-більшовизму я згодом перейшов до неавторитарних марксистських і анархо-комуністичних переконань.
Сформулюй, будь-ласка, яким конкретно ідеям ти симпатизуєш на сьогодні?
- На даний момент я симпатизую ідеям анархо-комунізму і неавторитарного марксизму. Відповідно, виступаю за бездержавне, самоорганізоване суспільство із загальносуспільною власністю на засоби виробництва, вільне від фашизму і расизму.
Історія вже знає прецеденти, коли намагалися побудувати рівне, безкласове суспільство на комуністичних засадах. Як ти ставишся до Радянського Союзу як моделі комуністичного суспільства?
- Погано, тому що це був далеко не найкращий досвід будівництва соціалізму. Не було самоуправління, яке проголошувалося як “Влада – радам!”, засоби виробництва належали вузькому прошарку еліти, яка називалася номенклатурою. По суті, ця держава мало відрізнялася від фашистської держави за Муссоліні, коли існує чітка жорстка ієрархія в суспільстві, коли немає самоуправління, і засоби виробництва (заводи, фабрики) належать тільки державній еліті. В той же час, були й більш гуманні та кращі втілення соціалістичних ідей – те, що було досягнено іспанськими анархо-синдикалістами в 30-х роках, коли було побудоване справжнє самоуправління на певних територіях Іспанії. Та ж махновська комуна. Я орієнтуюся більше на анархічні форми соціалізму.
Чи не здається тобі, що досить важко побудувати таке суспільство на ідеях анархізму, оскільки завжди знаходяться люди, які хочуть прибрати владу в свої руки та під свій контроль?
- Я погоджуюся з тим тезисом, що люди не зможуть миттєво перейти до абсолютного нового суспільства, побудованого на цілком відмінних принципах. Таке суспільство повинно виникнути поступово, через поступові зміни, і до безпосередньо знищення інституту держави.
Питання стосовно безпеки. Як ви намагаєтеся себе убезпечити від можливих нападів? Де збираєтеся і як комунікуєте?
- Питання безпеки в умовах того, що наш рух є дуже молодим і відносно малочисельним, постає дуже гостро. Всі знайомства через Інтернет, друзів та знайомих завжди є потенційно небезпечними. Враховуючи те, наскільки активно ми зараз ведемо боротьбу проти фашистів, вони зацікавлені проникнути в наш рух, але завдяки нашій конспірації в них мало що виходить. Тому на даний момент обережність – це найголовніше. Але навіть в таких умовах ми можемо організовувати свої акції – як публічні (пікети, мітинги), так і закриті (концерти, наприклад).
Чи виникали в тебе конкретно небезпечні ситуації з вашими опонентами – наці-скінхедами?
- Таких моментів – потенційно і реально небезпечних – було багато, враховуючи те, що ми все ж таки існуємо в одному молодіжному неформальному середовищі, в якому боремося за свої ідеї. Тому рано чи пізно кожен з нас може стати відомим нашим опонентам. Безперечно, існує постійна небезпека.
Як ви намагаєтеся себе убезпечити? Носите газові балончики, займаєтеся спортом?
- Як найпростіший варіант – так. Ну і обмежуємо контакти з різними ненадійними людьми, “не тріпаємося” про свою діяльність.
З іншого боку, вам потрібно заохочувати нових прихильників.
- Безумовно, з досвідом приходить вміння відрізняти людей, які є надійними та можуть принести користь. В основному, нових соратників ми знаходимо через особисті знайомства та вже перевірених людей, а не через випадкові контакти, скажімо, з Інтернету.
Які напрямки діяльності червоних скінхедів в Україні?
- Пропаганда ідей через музику та різні засоби інформації, співорганізація лівих, антифашистських, альтерглобальських, екологічних акцій та заходів із захисту прав тварин.
Чим ти займаєшся в рамках руху?
- В першу чергу – агітаційною, пропагандистською роботою в різних формах. Приймаю участь в розробці кількох Інтернет-проектів (лівих і антифашиських), приймаю участь в мітингах, пікетах та маршах, які ми організовуємо. Також хочу створити нашу антифашистську ска-панк групу (сплав афро-карибської та панк-рок музики), в якій я теж буду грати.
Середній вік червоного скінхеда в Україні?
- Орієнтовно це люди 18-19 років з вже сформованими лівими та антифашиськими переконаннями.
Як вважаєш – ти надовго з червоними скінхедами? Як ти себе бачиш в майбутньому?
- Не знаю, чи буду я завжди одягатися таким чином, чи слухати тільки цю музику, але певні цінності – класова гордість, ліві та антифашистські ідеї – якщо не назавжди, то дуже надовго зі мною.
Чи були прецеденти переходу з наці-скінхедів до червоних та антифа-скінхедів, і навпаки? Чи ваше співжиття з наці-скінхедами – це постійний антагонізм, чи все ж є точки перетину?
- Прикладів, коли переходили від наці-скінів до антифашистів, є багато. А ось навпаки – я не пам’ятаю таких випадків. Було, коли люди з несформованою ідеологією, потусувавшись з антифа, приєднувалися до нацистів. А точок перетину ми не бачимо абсолютно. Та діяльність, якою вони займаються – це роздування по-суті неіснуючих проблем, пошук “масонів” та звинувачення оточуючих у власній неспроможності та соціальній невдоволеності. Ми ж – ліві скінхеди – приймаємо участь в класовій боротьбі, в профспілковій та студентській активності. Наша боротьба має конкретний соціальний вимір, що виражається в правах та безпосередніх можливостях людей.
